Повітряні сили ЗСУ: структура, озброєння та роль в обороні

ВВС України в умовах сучасної війни

ВВС України — це Повітряні сили Збройних Сил України, один із трьох видів ЗСУ, який відповідає за охорону повітряного простору та протиповітряну оборону країни. До 24 лютого 2022 року цей компонент армії сприймався радше як залишкова структура радянської спадщини: парк літаків старівав, інфраструктура аеродромів не оновлювалась десятиліттями, а реальних бойових завдань було обмаль. За чотири роки повномасштабного вторгнення ситуація змінилася докорінно. Авіація працює у щільній інтеграції з наземною ППО, мобільними вогневими групами та розвідкою, парк поповнюється за рахунок західних партнерів, а підготовка льотчиків ведеться на базах у Польщі, Румунії, Данії та Німеччині. На цій сторінці — зібрані факти про структуру, чисельність, озброєння та напрямки розвитку ВВС, без пропаганди та перебільшень.

Тема цікавить як військових аналітиків, так і звичайних громадян, які стежать за ситуацією в небі. Далі — розбір за видами: винищувальна, бомбардувальна, штурмова, транспортна авіація, зенітні ракетні війська, радіотехнічні війська та війська зв’язку. Окремо — порівняння парку до і після 2022 року, донорська допомога країн-партнерів та реальні виклики, з якими стикаються підрозділи.

Структура Повітряних сил ЗСУ

Сучасну структуру ВВС формують:

• винищувальна авіація — перехоплювачі та багатоцільові літаки;
• бомбардувальна та штурмова авіація — ударні платформи для роботи по наземних цілях;
• транспортна авіація — перевезення вантажів, особового складу, медична евакуація;
• зенітні ракетні війська — комплекси великої, середньої та малої дальності;
• радіотехнічні війська — радіолокаційне спостереження за повітряним простором;
• війська зв’язку та РЕБ — забезпечення управління та протидія ворожим дронам.

У мирний час кількість зенітних ракетних бригад була обмежена, але після початку повномасштабного вторгнення структура Повітряних сил суттєво розширилась. З’явилися нові мобільні вогневі групи, підрозділи ППО з FPV-перехоплювачами та підрозділи протидії ударним БпЛА. Те, що раніше називали «військами ППО», сьогодні працює як єдина система з авіацією та розвідкою: радар виявив ціль, оператор у реальному часі передає координати, вогнева група приймає рішення про перехоплення. Така схема значно скорочує час реакції і знижує витрату дорогих зенітних ракет.

Сучасний парк літаків і гелікоптерів

За підрахунками Міжнародного інституту стратегічних досліджень у виданні The Military Balance 2024, станом на початок 2024 року українська авіація налічувала близько 71 винищувача, 14 бомбардувальників, 31 штурмовик та 29 транспортних літаків. Ці цифри — орієнтовні, бо частина техніки знаходиться на ремонті, частина — у резерві, а частина втрачена в боях. Гелікоптерний парк значно менший: 35 ударних та 23 багатоцільових гелікоптери за даними того ж джерела. Реальна кількість машин, які піднімаються в повітря щодня, суттєво менша за паперову — це визнають і в командуванні Повітряних сил, і західні аналітики.

Основу парку досі складають радянські зразки: МіГ-29, Су-25, Су-24, Су-27, а також модернізовані версії, які пройшли ремонт на українських авіаремонтних заводах у Львові та Запоріжжі. Західні партнери поступово передають F-16 та інші платформи, але їх поки що небагато, і використовуються вони точково. Постачання залежать від логістики, навчання пілотів і технічного обслуговування — одна лише підготовка інженерної бригади для F-16 займає понад рік.

Винищувачі та перехоплювачі

МіГ-29 залишається основною робочою конячкою української винищувальної авіації. Літак має радар, ракети Р-27 та Р-73, може нести протикорабельні та кориговані авіабомби. Су-27 — більш сучасна платформа з кращою дальністю виявлення цілей, але в Україні їх залишилося мало, і більшість машин зосереджена на захисті конкретних напрямків. Після появи F-16 Fighting Falcon командування отримало можливість використовувати сучасні ракети AIM-120 AMRAAM та AIM-9 Sidewinder, що суттєво розширило можливості перехоплення на середніх та великих дистанціях.

Ударна авіація

Су-25 — основний штурмовик, який працює по наземних цілях у зоні бойових дій. Літак неодноразово модернізувався під потреби ЗСУ, зокрема отримав покращений захист двигунів та нову авіоніку. Су-24 — носій крилатих ракет, здатний бити на сотні кілометрів. Саме Су-24 разом із модернізованими бомбами JDAM-ER став одним із головних інструментів ударів по тилах противника: дальність пуску плануючих бомб сягає 70 кілометрів, що дозволяє екіпажам працювати за лінією фронту ППО.

Транспортна авіація

Іл-76, Ан-26 та Ан-70 — основа транспортного парку. Вони перевозять боєприпаси, техніку, особовий склад, медичні вантажі. Ан-225 «Мрія» був знищений на аеродромі Гостомель у перші дні вторгнення, і його втрата — одна з найболючіших для української логістики. Замінити «Мрію» за вантажопідйомністю поки що немає: жоден серійний літак у Європі не здатний підняти 250 тонн корисного навантаження. Тому частину логістичних завдань сьогодні закривають польські та словацькі військові транспортники.

Безпілотні системи

Формально безпілотники виведені в окремий рід військ — Сили безпілотних систем ЗСУ, створений у 2024 році. Але значна частина БпЛА, особливо розвідувальних та ударних малих дальностей, обслуговується саме підрозділами Повітряних сил. Це Bayraktar TB2 на початку вторгнення, ударні дрони-камікадзе та FPV-дрони, які виготовляються в Україні десятками тисяч на місяць. Розвідка з повітря, коригування артилерії та перехоплення «шахедів» — три основні завдання, які сьогодні розподілені між авіаційними та окремими безпілотними підрозділами.

Зенітні ракетні війська: реальна потужність ППО

За даними The Military Balance 2024, до 2024 року на озброєнні перебувало 250 комплексів С-300, 3 батареї MIM-104 Patriot, 1 батарея SAMP/T, 72 комплекси «Бук» та значна кількість комплексів С-125. Кількість систем постійно змінюється через втрати, ремонти та нові поставки. Західні комплекси IRIS-T, NASAMS та Gepard суттєво посилили середню ланку ППО, особливо проти крилатих ракет та ударних безпілотників.

Структура зенітних ракетних військ поділяється на три ешелони: далекого радіуса (С-300, Patriot), середнього («Бук», IRIS-T, NASAMS) та малого (С-125, «Оса», «Тор», зенітні установки типу Gepard та Stinger). Це дозволяє створити багатошарову оборону, яка здатна перехоплювати як балістичні цілі, так і крилаті ракети та ударні дрони. На практиці ці ешелони працюють разом: дальній виявляє та супроводжує ціль, середній завдає першого удару, а малий добиває те, що пройшло крізь перші два рубежі.

Реальні виклики ППО

Головна проблема — кількість ракет до комплексів. Patriot, IRIS-T та NASAMS потребують постійних поставок боєкомплекту, а виробничі потужності західних партнерів обмежені. Крім того, російські крилаті ракети постійно модифікуються: змінюються частоти, профілі польоту, маршрути. Це змушує ЗСУ постійно адаптувати радіоелектронне обладнання та алгоритми перехоплення. До 2024 року, за даними Повітряних сил, вдавалося перехоплювати від 70% до 90% крилатих ракет залежно від типу, але «шахеди» та балістика залишаються значно складнішими цілями: перші через малий радіолокаційний слід, другі — через високу швидкість на кінцевій ділянці траєкторії.

Окремий напрямок — мобільні вогневі групи з ПЗРК та зенітними установками, які працюють у безпосередній близькості від лінії фронту. Вони призначені для ураження низьколетячих цілей, які намагаються обійти основні рубежі ППО. За оцінками командування, саме ці групи у 2023-2024 роках перехопили значну частину російських плануючих бомб, скинутих на позиції ЗСУ.

Кількість особового складу та рекрутинг

Загальна чисельність ЗСУ за підрахунками IISS у 2024 році — близько 800 тисяч військовослужбовців, з яких у Повітряних силах — 37 тисяч. Це число включає авіаційні бригади, зенітні ракетні, радіотехнічні та інші підрозділи. Реальна кількість льотного складу значно менша, і саме пілоти та оператори радіолокаційних станцій залишаються найдефіцитнішою категорією. Навчання льотчика на F-16 триває щонайменше півроку, а на МіГ-29 — близько двох років. Інженерно-технічний склад для західної техніки готується окремо, і його підготовка також потребує значного часу.

Рекрутинг у Повітряні сили ведеться через військкомати, але значна частина пілотів — це колишні цивільні інструктори, випускники Харківського національного університету Повітряних Сил та офіцери, які мають досвід бойових вильотів. Заробітна платня залежить від звання, посади та участі у бойових діях: на початок 2024 року вона стартувала від 70 тисяч гривень для рядового складу і сягала 100-130 тисяч для льотчиків із бойовими виплатами. Окрема мотивація — можливість навчання за кордоном та робота з сучасною технікою, що для багатьох офіцерів є вирішальним фактором.

Порівняння парку ВВС до і після 2026 року

Повномасштабне вторгнення призвело до суттєвих змін у складі Повітряних сил. До 2022 року Україна мала близько 115 винищувачів (з урахуванням тих, що не були в повному технічному стані), 30 бомбардувальників, 50 штурмовиків. Після початку бойових дій частина машин була знищена на землі під час авіаударів по аеродромах, частина — у повітряних боях, частина — внаслідок аварій та зносу. Водночас отримано нові платформи від союзників: МіГ-29 від Польщі та Словаччини, F-16 від Данії, Нідерландів та Норвегії, а також значну кількість зенітних комплексів західного зразка.

Повітряні сили — це не лише літаки. До їх складу входять декілька окремих родів військ, кожен із яких виконує власне завдання. За даними Вікіпедії, Збройні Сили України мають три види та вісім окремих родів військ, де Повітряні сили є одним із ключових елементів оборонної архітектури держави (детальніше про це — у статті про загальну структуру Збройних Сил України на українській Вікіпедії). Окремі роди — десантно-штурмові війська, морська піхота, сили спеціальних операцій, сили територіальної оборони — виконують сухопутні та спеціальні завдання, і їх взаємодія з авіацією та ППО відбувається через єдину систему управління.

Цифри у таблиці — орієнтовні, вони базуються на відкритих звітах та оцінках аналітиків. Точні дані засекречені, і будь-яка публічна статистика відрізняється від реальної чисельності техніки у строю на 10-20 відсотків у будь-який бік.

Реформи та перехід на стандарти НАТО

Україна з 2014 року поступово переходила на стандарти НАТО, але саме після 24 лютого 2022 року цей процес прискорився. Логістика, зв’язок, процедури управління повітряним простором, медичне забезпечення, підготовка пілотів — усе це сьогодні максимально наближене до стандартів Альянсу. Навчальні місії в Польщі, Румунії, Данії та Німеччині дозволяють готувати льотчиків за єдиними програмами, а обмін даними в режимі реального часу ведеться через захищені канали, сумісні з системою Allied Command Operations.

Один із ключових напрямків — єдина система управління повітряним простором, яка інтегрує радіолокаційні станції, засоби РЕБ та вогневі підрозділи в єдиний контур. Це дозволяє скоротити час від виявлення цілі до її ураження. За оцінками командування Повітряних сил, реалізація цієї програми триватиме щонайменше до кінця десятиліття і потребує як технічного переоснащення, так і підготовки відповідних спеціалістів.

Сумісність із західною авіатехнікою

F-16 вимагає іншої логістики, іншого пального, іншої системи технічного обслуговування. Це окрема інфраструктура, яка будується на західних аеродромах в Україні з урахуванням вимог НАТО. Тренувальні літаки, симулятори, засоби обслуговування двигунів — усе це потребує значних інвестицій. За оцінками Міністерства оборони, лише переобладнання одного оперативного аеродрому під F-16 коштує близько 100-150 мільйонів євро, і таких аеродромів потрібно щонайменше п’ять.

Управління та доктрина

Українські Повітряні сили поступово переходять від радянської доктрини масового використання авіації до мережево-центричної концепції НАТО. Це означає, що літак, засіб ППО та розвідка працюють у єдиному інформаційному полі, а рішення приймаються швидко на основі реальних даних. Подібна концепція вже кілька років поспіль відпрацьовується під час міжнародних навчань, зокрема спільно з польськими та румунськими ВПС.

Міжнародна підтримка та коаліції

США, Велика Британія, Польща, Німеччина, Данія, Норвегія, Нідерланди, Франція та інші країни надають Повітряним силам України техніку, боєприпаси, навчання та фінансування. Авіаційна коаліція під проводом Данії та Нідерландів спеціалізується саме на F-16. Окрема коаліція — повітряна оборона на чолі з Францією — фокусується на IRIS-T, SAMP/T та навчанні зенітників. Німеччина координує постачання зенітних установок Gepard, які особливо ефективні проти низьколетячих безпілотників.

Ключовим викликом залишається не кількість поставленої техніки, а темпи виробництва боєкомплекту. Ракети до Patriot виробляються повільно, а російські виробники крилатих ракет працюють у три зміни. Це змушує західних партнерів розширювати виробничі потужності та залучати нових виробників. Зокрема, у 2024 році було укладено контракти на виробництво зенітних ракет до IRIS-T та NASAMS на території Німеччини, Норвегії та США, що має суттєво прискорити поставки у 2025-2026 роках.

Ракетна програма та розробка власних засобів

Паралельно з отриманням західних зразків Україна розвиває власну ракетну програму. «Нептун» пройшов бойове хрещення у 2022 році, зокрема при ураженні крейсера «Москва». Далі з’явилися модернізовані версії з більшою дальністю. Розробляються також оперативно-тактичні комплекси, аналоги західних ATACMS та Storm Shadow, але деталі засекречені. Власне виробництво дозволяє не залежати від графіка поставок союзників і оперативно нарощувати запаси у відповідь на конкретні загрози.

Окремий напрямок — ударні безпілотники вітчизняного виробництва. Якщо на початку вторгнення Україна покладалася переважно на Bayraktar TB2, то сьогодні значна частина ударних БпЛА — українського виробництва. Це дозволяє швидко масштабувати виробництво та адаптувати платформи під конкретні потреби фронту. За даними Мінстратегпрому, у 2024 році в Україні вироблено понад мільйон FPV-дронів, і ця цифра продовжує зростати.

Історія Повітряних сил у 1990-2026-х роках

Після проголошення незалежності у 1991 році Україна успадкувала від СРСР одну з найпотужніших авіаційних структур у Європі: три повітряні армії, близько 1500 бойових літаків, тисячі зенітних ракетних комплексів. Але вже у 1990-х роках значна частина техніки була або утилізована, або продана за кордон. До 2013 року кількість танків та авіатехніки суттєво скоротилася порівняно з 1993 роком, і подібна тенденція спостерігалася в усіх видах збройних сил. Причини — брак коштів на утримання, відсутність чіткої військової доктрини та політичне рішення про позаблоковий статус, яке зменшувало мотивацію до модернізації.

У 2000-х роках Повітряні сили брали участь у миротворчих місіях, зокрема в Іраку, де українські пілоти та гелікоптери працювали у складі міжнародних коаліцій. Цей досвід дозволив сформувати кадровий потенціал, який знадобився у 2014 році, коли Росія розпочала агресію на сході України, та у 2022 році, коли масштаб вторгнення став безпрецедентним. Частина офіцерів, які пройшли іракську школу, сьогодні командують авіаційними бригадами та зенітними ракетними полками.

2026-2026: перший етап війни

Після окупації Криму та початку бойових дій на Донбасі Повітряні сили зазнали серйозних втрат. Аеродроми в Криму були захоплені разом із технікою, яка там базувалася. Частина машин встигла перелетіти на материкову Україну, частина — була знищена або пошкоджена. Саме з 2014 року почалася модернізація наявних літаків та інтенсивне навчання пілотів. У 2018 році на озброєння був прийнятий модернізований МіГ-29МУ1, а у 2020-му розпочалися перші навчання українських пілотів у США та Польщі.

Сучасні виклики та перспективи розвитку

Головні виклики сьогодення: дефіцит боєкомплекту, необхідність розбудови інфраструктури під західну техніку, підготовка нових льотчиків та інженерів. Військові аналітики неодноразово наголошували, що для повноцінного контролю повітряного простору потрібно щонайменше 50-60 сучасних багатоцільових винищувачів та декілька десятків зенітних комплексів середнього і великого радіуса дії. Реальність поки що значно скромніша, але динаміка позитивна: кількість F-16 зростає з кожним кварталом, а європейські виробники відкривають нові лінії з випуску зенітних ракет.

Перспективи розвитку включають:

• збільшення кількості F-16 та підготовка пілотів на ці платформи;
• розвиток власних ракетних програм далекого радіуса дії;
• побудова єдиної системи управління повітряним простором;
• розвиток засобів протидії безпілотникам (РЕБ, лазерні комплекси, зенітні дрони);
• поглиблення інтеграції з авіаційними структурами НАТО.

Окремий напрямок — підготовка інженерно-технічного складу. Західна авіатехніка вимагає значно більше фахівців на одиницю техніки, ніж радянські зразки. Це стосується і авіоніки, і двигунів, і планера. Українські виші спільно з партнерами вже запустили відповідні програми, але їх результат буде відчутний лише через декілька років. Зокрема, Національний авіаційний університет у Києві відкрив нову магістерську програму з обслуговування західної авіатехніки, а КПІ спільно з данськими інженерами готує спеціалістів з радіоелектронного обладнання.

Як цивільні можуть підтримати Повітряні сили

Повітряні сили ЗСУ фінансуються з державного бюджету, але частину потреб покривають волонтерські фонди та благодійні організації. Зокрема, збираються кошти на FPV-перехоплювачі для ППО, мобільні радарні станції, ремонт пошкоджених літаків, підготовку льотчиків. У 2024 році волонтери придбали та передали підрозділам ППО десятки тисяч FPV-дронів-перехоплювачів, що суттєво знизило навантаження на зенітні ракети. Крім того, благодійні фонди фінансують закупівлю тепловізорів, приладів нічного бачення та ремонтних комплектів для авіадвигунів.

Інший напрямок — інформування. Командування Повітряних сил веде офіційні сторінки у соціальних мережах, де публікує статистику перехоплень, закликає не ігнорувати сигнали повітряної тривоги та пояснює, як цивільні можуть підготувати укриття. Це важлива частина оборони, яка знижує втрати серед мирного населення. Під час масованих ударів по енергетичній інфраструктурі у 2022-2023 роках саме завчасне реагування на сигнали тривоги дозволило уникнути значних жертв серед населення.

Поширені запитання

Скільки винищувачів має Україна станом на 2026 рік?

Точні цифри засекречені, але, за оцінками західних аналітиків, у строю залишається від 80 до 100 бойових літаків, включно з МіГ-29, Су-27 та F-16. Реальна кількість машин, які можуть піднятися в повітря, менша через ремонти та дефіцит запчастин.

Чи є в України бомбардувальники?

Так, основою залишаються Су-24М, які використовуються як носії крилатих ракет та плануючих бомб. Стратегічних бомбардувальників на кшталт Ту-95 чи Ту-160 Україна не має — вони були передані Росії в 1999 році в обмін на списання боргу за газ.

Які західні літаки отримала Україна?

Першою західною платформою став F-16 Fighting Falcon. Поставки здійснюються з Данії, Норвегії, Нідерландів та Бельгії. Кількість поки що невелика — близько десятка машин, але програма розширюється.

Скільки коштує одна година польоту F-16?

За даними відкритих джерел, експлуатація F-16 коштує від 8 до 25 тисяч доларів за годину польоту залежно від типу двигуна та конфігурації. Це значно дорожче, ніж експлуатація МіГ-29, що створює додаткове навантаження на бюджет.

Чи здатна Україна виробляти власні винищувачі?

На сьогодні Україна не випускає серійних винищувачів. Авіабудівні підприємства зосереджені на ремонті, модернізації та виробництві окремих компонентів. Повноцінне серійне виробництво потребує десятиліть і значних інвестицій.

Як цивільні відрізняють військові літаки від цивільних?

Найпростіше — за відсутністю авіаційних вогнів і характерним звуком двигуна. Військові літаки, як правило, літають на великих швидкостях і висотах, часто без передачі сигналу транспондера. Під час повітряної тривоги не варто намагатися самостійно ідентифікувати літак — краще одразу прослідувати в укриття.

Чи існує реальна загроза з боку Білорусі для Повітряних сил?

Прямої загрози наразі немає, оскільки білоруська авіація практично не бере участі у бойових діях. Проте аеродроми на території Білорусі використовуються російською авіацією для пусків крилатих ракет та розвідувальних польотів, що враховується при плануванні оборони.

Чи може Україна отримати F-35?

F-35 поки що не постачається в Україну, і офіційних домовленостей немає. Пріоритетом залишається F-16, який дешевший в експлуатації та має ширшу номенклатуру озброєнь. Питання F-35 може стати актуальним у середньостроковій перспективі.

Скільки часу триває підготовка льотчика?

Навчання на МіГ-29 — близько двох років, на F-16 — від 6 до 12 місяців залежно від попередньої підготовки пілота. Інженерно-технічний склад готується від 6 місяців до 2 років, з них частина — на авіабазах країн-партнерів.

Чи беруть участь іноземні пілоти у польотах над Україною?

Ні, офіційно іноземні пілоти не беруть участі у бойових вильотах. Вони допомагають із навчанням, консультують та обмінюються досвідом, але безпосередньо в зону бойових дій не заходять.